ДНК нації: етичні мотиви літературних творів класиків і сучасників

На жаль, періоди розквіту літератури на території України здебільшого можна пояснити насильницькими діями влади, яка у спробах придушити талант, розсіювала його ще сильніше. Згадайте хоча б події кінця ХХ — початку ХХІ ст.: «Розстріляне Відродження», «Празька школа української поезії», «Шістдесятництво», «Дисидентський рух», «Революція Гідності», «Велика війна» — усі вони стали рушієм розвитку української писемності.

Зараз на території України продовжує тривати найжорстокіша війна століття. Об’єднавшись, наші люди чинять опір російській гібридній війни, борючись за свою самоідентичність. Культура визначає ДНК нації, тому навіть у такий сумний час, ми не можемо не звертати уваги на культурні події.

Так, наприклад, 23 квітня, ми відзначаємо «День книги». Попри різноманітні підходи до написання творів авторів з різних десятиріч, можна виокремити спільні тенденції.

Безумовно, релігія є тим індивідуальним чи колективним сентиментом, що переповнює усіх людей та надає життєву силу та мотивацію для подальшої творчості. У багатьох випадках це викликає суперечки та конфлікти між представниками різних релігійних та культурних традицій. Однак водночас мистецтво може бути потужним засобом спілкування та об’єднання, яке відображає спільні моральні цінності та провокує глибокі духовні роздуми.

Зараз рушієм об’єднання, звісно, є громадянська тематика творів, що перегукується і з релігією, бо починає сприйматися, як догмат. І це логічно, бо: яке життя — такі й цінності, а якщо ж життя занадто швидкоплинне, то єдиною поступкою стає віра у життя після смерті, що об’єднує релігійну й громадянську літературу до однієї шафи.

Аби дослідити ось цю похідну, яка породжувала зміни у висвітленні вищезгаданої проблематики, ми вирішили порівняти твори сучасників із творами класиків. Тож розглянувши питання власної  і внутрішньої мотивації поетів та письменників, їхні відчуття щодо єдності любові та творчості, а також вплив цього на громадськість, і допоможе визначити актуальність розвитку культури зараз.

Релігія: життя чи смерть?

За своєю сутністю людина завжди має у щось вірити: у надприродне, природне, людське, знелюднене — не важливо.

Якщо уникнути складних філософських формулювань, для пересічного українця релігія — ще один культурний осередок, що формує уявлення, в основі яких лежить віра в існування чогось божественного. Це також є переконаннями, для когось інтимними почуттями. Але коли якесь явище набуває принципу більш загального, його починають використовувати як інструмент, що поширює ці почуття, монетизує тощо. Чи помічали ви таку закономірність?

Прикладом вдалої інтеграції релігійних цінностей є, звісно ж, література.

Представник «Празької школи» — Євген Маланюк — український письменник і поет був людиною достатньо релігійною, що й відображав у своїх творах. Нагадаймо, що пан Маланюк також був офіцером Армії УНР, що не могло не вплинути на формування його моральних цінностей.

Уривок з поезії Є. Маланюка «Молитва» транслює у своєму творі свою соціокультурну позицію:

Воркував голубий Іордан за її плечима,

Крильми срібними краяли вічну блакить голуби,

Її звали Марія. — А як же вгадать твоє ім’я?

Що його десь шепочуть дрімучі дніпровські степи?

Одухотвореність, віра у шляхетні людські почуття як в особливі орієнтири, що обов’язково приведуть до храму, відрізняють творчість українських поетів «Празької школи». Окремо Євген орієнтується на найвищі духовні цінності. Тому недарма в епіграфі до цього ж твору цитує Шевченка: «Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю…». Попри всі розмови щодо того, що Тарас Григорович був атеїстом, ми бачимо нагальне заперечення цього у славнозвісному «Кобзарі», де автор думає про Бога невпинно, згадує Його постать у більшості своїх поетичних творів, нагадує про Нього завжди.

Взагалі треба відзначити йВідчуваючи й усвідомлюючи своє покликання поета-пророка, Шевченко будив національну свідомість українського народу, кликав до відновлення людської гідності.

Тісно пов’язаний з релігійною тематикою мотив смерті у творчості поетів «Празької школи», зокрема Маланюка. У поемі, знову ж таки, на релігійну тематику: «Євангеліє піль» — можна прослідкувати «поетизацію» смерті, коли загибель сприймається як подарунок долі, «вінок життя»:

Можна смерть лише смертю здолати,

Тільки в цім таємниця буття.

І зерно мусить вмерти, щоб дати

В життєдавчому житі — Життя.

Звісно, що для сьогоднішнього читача цікавіше спостерігати нові тенденції розвитку, аніж аналізувати старі.

Український поет і письменник-сучасник, Андрій Любка, під час написання своїх і прозових, і поетичних творів навпаки заперечує існування релігії.

В одному з інтерв’ю для BBC NEWS автор сказав «… я — атеїст, для мене смерть — це кінець».

І от саме мотив смерті пронизує його твори наскрізь. Яскравим прикладом є вірш «Передчуття смерті», у якому Андрій Любка осмислює і планує закінчення свого існування. А позаяк автор не є вірянином, до потойбіччя він точно не готується.

Я  відійду  під  ранок.  Імла  враз  підступить під  горло.  

Свідомість  і  місто  вільготний  покриє туман.  

Стіни  в  кімнаті  смерть  пофарбує  на  чорно.

Пам’ять  стрибне  у  прірву  малим  кошеням.

Я  від’їду  на  захід.

Тоді  усвідомлена голість неба  повільно  переросте  у  пустку  душі.  

Темінь  поглине  мій  крик,  і  мій  вірш,  і мій голос,  

Контуром  мертвого  тіла  віддячу  земній суєті.  

Я  відійду  під  ранок.  Відбуду,  відпишу, відсяю.  

І  над  горизонтом  світанок  ковзне,  наче ніж.  

Але  перш  ніж  рорзтати  в  заграві  кривавій,

я  залишу  Землі  власний  голос,  і  сум  свій, і  вірш.  

На відміну від Євгена Маланюка, який окреслює смерть, як подарунок і пролог до вічного життя через свої релігійні переконання, Андрій Любка позиціонує наближення смерті, як можливий рушій для рішучих дій.

Наприклад, у романі «Твій погляд Чіо-Чіо-сан» протагоніст, Марко Задорожній, стикається з фізичним проявом смерті, коли помирає його кохана. Надалі він проходить усі п’ять стадій прийняття: спочатку не вірить у Смерть; потім гнівається, що Смерть забрала його кохану; іде зі Смертю на компроміс й відсторонює гнів; їде у подорож зі Смертю і впадає у стан відчаю. І нарешті Марко її приймає.

На поетичних читаннях «MERIDIAN ODESA» 3 листопада пан Любка мовив: «Смерть у моїх роботах грає велике значення, адже всередині книг теж помирають персонажі. Але прихід смерті як раз дає можливість герою зрозуміти, що було для нього найважливішим під час життя».

Громадянська література, яка «на часі»

Повертаючись до доби розквіту української поезії, можна помітити тенденцію активного залучення письменників і поетів «Празької школи» до громадянської тематики.

Історія циклічна, а творчість лише є її віддзеркаленням.

Ідеалом «пражан», через політичні репресії Радянського  режиму, стала боротьба за Українську самостійну державу. Патріотична тематика у творчості репрезентується здебільшого громадянськими мотивами. Наведемо уривок із поезії Юрія Липи:

Ви, злобні, кажете, я зник, –

Чи сперечатимуся з вами?

Жаль вирива мені язик,

Мій дух покутує із псами.

Як сурма вража загримить

Назустріч вашій безнадії, –

Над вами меч мій заблищить,

І встану я на дні новії.

У час від початку повномасштабного вторгнення ідеї патріотизму у мистецьких творах досягли точки сингулярності.

Так, наприклад, 26 березня на філологічному факультеті Одеського національного університету імені І. І. Мечникова студенти-філологи разом зі студентами-журналістами провели чергові поетичні читання власних і класичних творів. Найпопулярніша тема, звісно, — патріотична символіка, таємниці вітчизняного духу та глибокі національні цінності.

Знаєте, це більше, ніж просто літературна подія — це проїзд крізь краєвид емоцій та виразних словесних образів. Хтось виступав з віршами про героїв минулого, а хтось віддавав власний голос, проголошувавши свою громадянську позицію.

На поетичних вечорницях висловлення громадянської позиції студентів стає справжньою силою, здатною спричинити зміни у суспільстві. Після кожного вірша в залі увагу названий оксамитовий, відчутно розмірковували над тим, як власні слова можуть змінити світ навколо. Тенденція використання патріотичних мотивів у віршах студентів відображає важливість не лише національної свідомості, але й активної громадянської позиції кожного українця.

На заході, окрім студентів і викладачів, була присутня Анна Малітская, членкиня національної спілки письменників. Авторка зазначає, що її поезії властива переважно мілітарна тематика:

Джерелом мого натхнення є історії з власного життя. Наразі мої твори пронизані громадянськими мотивами, бо я сама є громадянкою цієї країни й проживаю всі жахи разом з іншими українцями. Я вважаю, що відповідальність письменника — говорити. Але я це роблю за допомогою художніх засобів і ліричного героя, який присутній у моїх віршах у чоловічій особі.

Але для повного розуміння способів висвітлення громадянської тематики ми вирішили не обмежуватися одним заходом, тож відвідали презентацію книги «Тилові нотатки» в Одеській обласній бібліотеці юнацтва, що відбулася 26 квітня. Поспілкувавшись з авторкою, Євгенією Подмарковою, дипломанткою Міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка у номінації «Проза» за 2020 рік, ми дізналися, як впливає політична ситуація на загострення громадянської позиції в авторів, і які зміни «Велика війна» внесла у творчий шлях одеської письменниці.

«Моя творчість не залежить від політичної ситуації в країні. Я пишу про те, що вважаю цікавим або потрібним. Але, книга «Тилові нотатки» посунула книгу «Листи з двадцятого століття» над якою я працювала до повномасштабного вторгнення.

Провідні принципи творів — це чесність у спілкуванні з читачем. Кожне оповідання засноване на реальних подіях та описує їх.  Є оповідання в яких я використовую тільки ініціали замість імен героїв. В книзі «Тилові нотатки» події деяких оповідань перенесені в площину фантастики. Це зроблено навмисне для меншої впізнаваності героїв.

Наприклад, у збірці «В одеський спосіб» у мене була мета у висвітленні проблематики й страшних часів радянських злочинів в Одесі та області, це висвітлення історії як вона є. Тому що, саме «білі плями» дають родючий ґрунт для насадження імперського проросійського міфу. Ми маємо жити своєю власною, часто з тяжкими сторінками, історією, а не наративами російської чи радянської імперської чумки. Наслідки ми бачимо наразі.

Цього року хочу завершити «Листи з 20 століть». Я вже казала, що працювати над “листами” я почала ще два роки тому. Війна скорегувала плани. Також, маю надію, світ побачить збірка з робочою назвою «Сингли». Це оповідання про події реального життя, але не пов’язані  якоюсь однією тематикою»

Мистецтво може бути вікном у світ релігійних переконань та спонукати нас до глибоких духовних роздумів, а релігія наділяє мистецтво символікою та духовним змістом. Важливо відкривати діалог між цими сферами та зберігати різноманітність вираження думок та переконань, зберігаючи взаємоповагу та співпрацю у будуванні моральності та глибоких духовних цінностей в нашому суспільстві. Отож, як сказав Ральф Уолдо Емерсон, «Мистецтво — це відображення Божественного в людському, та є також центром відновлення та усунення конфліктів у суспільстві».

Єлизавета Шипіцина